Як приємно у вільний час зручно вмоститись на дивані і , попиваючи улюблену каву, читати цікаву книгу. Зараз важко повірити , що ця поліграфічна продукція  ще недавно належала до розряду дефіцитних товарів. У наш час вже нікого не здивуєш блискучими глянцевими журналами, яскравими палітурками, різнокольоровими канцтоварами. Але так було не завжди.

             У містечку Бурштин є  магазин, який ніколи не міняв свого профілю. Це наша книгарня. І вже багато років поспіль працюють тут Кучма Стефанія Степанівна та  Каблуцька  Зоя Генадіївна.       .  Потрапивши раз у царство книги вони не зрадили цієї справи і дотепер. Це стало сенсом їхнього життя.

     - Як усе починалось?

- «Відкриття книгарні у Бурштині припало на 1966 рік. Цього року нам - сорок. Це був невеличкий кіоск-вагончик біля гуртожитку на вулиці Будівельників. Згодом магазин «переселився»  у муроване приміщення. Спочатку книгарня належала Івано – Франківському книготоргу. Працювали по інерції, за графіком. Привезли товар - продали. Замовлення робили по тематичних каталогах, згідно яких формувався книжковий фонд. Необхідною умовою було виконання плану.

   - Якими були тодішні читачі?

-«Треба віддати належне тим рокам, адже тоді  багато читали. Пригадуються постійні черги в день поступлення новинок, в яких люди обмінювались думками щодо прочитаних книг, сперечалися.

Багато було такого, що зараз згадуємо з посмішкою. Один час стало модно купувати книжки із гарними обкладинками та й ще під колір стін чи меблів. Такі люди заставляли книжкові полиці творами політдіячів, адже вони були об’ємними і з гарними палітурками.

-          Як ви вижили у важкий, так званий, «перехідний період»?

-«У 1991 році ми відокремились і створили мале підприємство. Почали працювати самі. Досвіду керівника і постачальника одночасно у нас не було. «Університети» проходили поступово. Книгарня працювала.

    Та ось настали часи, коли людям перестали вчасно виплачувати зарплатню. Наші послуги стали недоступними і непотрібними. Було страшно. В нас опускалися руки. Щоб врятувати магазин ми ішли на все: здавали площу в оренду, відкривали відділи з іншою групою товарів. Та це не допомогло. За борги перед постачальниками ми змушені були продати половину приміщення. Виручені гроші вклали у книги і канцтовари. Поступово покупці стали повертатися до нас. Цікаво, що цими читачами були діти, яким батьки купували дитячу літературу, розмальовки та й попри те якусь книжку для себе.

-          Як вам працюється сьогодні?

-«Зараз книгарня працює на повну потужність. Зробили ремонт, закупили нове обладнання. Працюємо, як безпосередньо з видавцями, так і з оптовими базами. Вивчаємо попит читачів. Приємно, коли людина дякує за придбану книгу. Новим для нас було запровадження на прохання читачів прокату книг. В даний час у нас уже біля 500 чоловік , які скористалися цією послугою. Беремо підручники на комісію, таким чином, значна частина малозабезпечених сімей має можливість придбати усе необхідне за значно нижчими цінами. Співпрацюємо з молодіжним центром. Не залишаємось осторонь , коли необхідна допомога школам – інтернатам.

-          Що плануєте на майбутнє?

-«Маємо задум відкрити кіоски із канцтоварами в учбових закладах. Хочемо домовитись з керівництвом БуТЕС про створення книгарні на території станції. А взагалі – щоб кожна людина, яка до нас завітає, була задоволена нашими послугами.

     Заходьте ми вас чекаємо».