Приветствую Вас Гість | RSS
| Зазвичай, люди пишуть власні біографії, коли сповнені своєї значущості для нащадків, коли не сумніваються, що вже відбулись у цьому житті. Не можу сказати такого про себе, але маленький слід теж хочеться залишити, бодай для улюбленої донечки. До того ж й правила сайту також диктують написати хоча б якусь інформацію про свого власника. Отож, все почалось, коли на Землі розкошувала осінь... На світі з'явився ще один маленький Скорпіончик (маю на увазі знак Зодіаку). За законами Гороскопу я росла жвавою, допитливою дитиною, в міру впертою і вередливою, як і годиться справжнім Скорпіонам. Насправді, я не дуже вірю в гороскопи, просто намішано у мені немало гарячої крові: і батьківської кавказької, що веде свій рід від славетного князя Гочі Джапарідзе (звідси і прізвище Гочієяв) і маминої української з домішками кров'яних тілець турецьких яничарів. Ну пробігали вони колись через прапрабабусине село... Досягши поважного семирічного віку, мале дівчатко з довжелезними смоляними косами, новеньким портфеликом і величезним небажанням пішло до школи. Не дивлячись на небажання, школу я закінчила добре. Саме "добре", а не «Відмінно» із висновком вчителів: "явна схильність до гуманітарних наук" Але, на жаль, гуманітарні науки не отримали свого генія, бо навчання я продовжувала не в університетах та інститутах, а в скромному Калуському культосвітньому училищі. Як любили жартувати всі, хто нам заздрив: "Ученье - свет! Неученье - культпросвет" Зате, як там було цікаво: ми пробували себе і в драмі, і в комедії (до трагедій, слава Богу, не доходило), і в хореографії, і в хоровому співі. Отак, нахапавшись всього потроху, заробивши за це вимріяного "Червоного" диплома, я з великою охотою і повними творчого ентузіазму кишенями приступила до роботи у Палаці культури "Прометей" Бурштинської ТЕС. А оскільки я виросла у цьому поважному закладі, бо мама працювала директором ПК (як бачите, вимальовується творча династія), то всі потаємні ходи і виходи були добре мені відомі і я почувалась там, як риба у воді. Проте, з'явилась і одна незручність: своїх колег, що колись були просто"дядями" і "тьотями" тепер належало називати офіційно - на ім'я і по-батькові. От тут, в "Прометеї", і відкрилось справжнє поле для діяльності. Душа моя не знала спокою і я разом з товаришкою закидала шановного директора різноманітними ідеями. Ми ледь встигали втілювати у життя всі свої плани. Це і дискотеки з показами тінейджерської моди, і молодіжні вистави, головними акторами в яких були потенційні клієнти виправних колоній (тішить те, що ми хоть на деякий час відірвали їх від вулиці, наркотиків і алкоголю), і дитячі ранки, і дорослі нічні клуби ( про славнозвісний "Візит" бурштинці й дотепер згадують з ностальгією), і концерти, й конкурси краси, й фестивалі, й... Все, пора зупинитись, бо список вийде безкінечний. Мама, а по сумісництву - директор, чи навпаки, побачивши мою гіперактивність , зкерувала її в правильне русло, тобто до порогу Санкт-Петербурзького Гуманітарного університету, де я повинна була здобути престижну вищу освіту. Сказати, що Петербург чудове місто – це нічого не сказати. Він мене заполонив, заворожив, підкорив…Це фантом, який постійно присутній у моїх мріях і снах. Плекаю примарну надію, що ще хоч раз туди потраплю…Форма навчання була заочною, тому , звісно, часу не вистачало. На жаль, чи на щастя, Інтернету тоді ще не існувало (принаймні, в славетному Союзі) і всі курсові доводилось «народжувати» самотужки. Але студенти-заочники такий народ, який встигає все: і написати диплом, і пробігтись по магазинах в гонитві за дефіцитами, якими в наших периферійних гастрономах і не пахло, і завести легенький флірт. Але все це не йде ні в яке порівняння з Зимовим та Єкатерининським палацами, Ісакієвським та Казанським соборами, Літнім садом та Спасом на крові, музеями, Авророю та Невою, театрами, концертами, сквериками та старовинними вулицями… На превеликий жаль все має здатність проходити. В один, не можу сказати прекрасний, день закінчилось і моє навчання в місті, яке мені сниться й досі. І я повернулась до Бурштина, який люблю всім серцем і поринула з головою в роботу. Інколи, звичайно, я з неї виринала, бо встигла вийти заміж і народити найкращу в світі донечку. Вона стала моїм Воскресінням, бо саме так перекладається з грецької її горде ім’я – Анастасія. До цих пір працюю в Палаці культури «Прометей», не зраджуючи йому вже 20 років. Очевидно, за цю фанатичну вірність мене й покарали - зробили директором. Так само, як і я колись, тепер в Палаці росте моя дочка, робить на сцені перші кроки і теж - явно гуманітарій. Просто якийсь ефект дежавю. Представляючи на суд читачів свою поезію, сподіваюсь, що комусь вона сподобається, комусь допоможе, а когось не залишить байдужим… От така вийшла біографія. Швидше роздуми - спогади про минуле. Надіюсь майбутнього в мене багато і я допишу сюди ще кілька сторінок. |
|
| VENT © 2008 | Зробити безкоштовний сайт з uCoz |