В прозорому небі повільно пливуть химерні сплетіння бабиного літа. Земля , напоєна досхочу першими осінніми дощами , ще пам’ятає  спекотливі дні. Зелені листочки із здивуванням дивляться на своїх пожовтілих побратимів, ще навіть не підозрюючи, що невдовзі й самі стануть такими і закружляють у короткому примхливому танку, вкриваючи землю розкішним золотим килимом. Природа ще буйно зеленіє, буяє різнобарв’ям квітів, манить голубінню неба. Про осінь нагадують тільки заливисті трелі скрипки, що ллються не з однієї української господи, сповіщаючи всіх: у нас сьогодні радість, щастя. У нас сьогодні весілля!

Адже осінь здавна була на Україні порою весіль, порою, коли два серця єднались докупки, коли кохання, зародившись холодною зимою, розквітнувши весняною ніжною квіткою, виплекавшись теплими літніми ночами, визріло восени запашним святковим короваєм. І вбираються по містах і селах пишні весільні брами, і печуться, варяться, смажаться в оселях смачні наїдки, і снують моторні дружки, плетучи букетики для гостей, а дружби з жартами та сміхом зводять шатра і прикрашають подвір’я.

І от настає день, коли все, навіть найбуденніша дрібничка, сприймається по-особливому. В цей день яскравіше світить сонце, привітніше усміхаються люди. В цей день хтось невидимий не небі зсилає на молодят своє благословення. В світанковій тиші ще є одна мить подумати, виважити, остаточно вирішити… А потім…

Потім закрутилась шалена карусель святкового дня: всі довкола бігають , галасують, переживають. Чи вистачить часу на зачіску, манікюр, макіяж? Чи по-фігурі підігнана весільна сукня, чи не загубились шпильки до прозорого серпанку, чи на місці білі черевички, куплені в Станіславі в найдорожчому магазині? Голова йде обертом від цієї метушні. Але результат, як кажуть, «на лице»: посеред кімнати, перед великим дзеркалом стоїть  прекрасне, збентежене диво, не вірячи , що відображення в прозорому склі –це вона. Великі здивовані очі несміливо оглядають незнайому красуню в білосніжному серпанку і врешті переможно спалахують. Так, це я! Втілення юності, кохання, краси!

А за вікном вже виграють музики. На всю вулицю розноситься весільний марш, що сповіщає про прибуття «молодого князя». І от на ганок поважно та неспішно виходить газда, за ним – матуся, крадькома витираючи прозору сльозу – її покидає улюблена донечка. Молодь на брамі торгується, перекидається жартами. «Молода» нишком підглядає у віконце: за скільки ж її викупить наречений?

Ну все, треба виходити. Перший крок за поріг і всі довкола завмерли. Гості вражені красою юної лебідки, а в очах «молодого» змішались захоплення, кохання, острах та величезна гордість за свою наречену.

Пізніше були слова весільної обітниці, коли стоячи перед вівтарем обоє відчули, що ця мить є миттю істини, коли усвідомили, що віднині – разом назавжди.

А далі весілля гуляло! Гуляло так, що чули всі довколишні вулиці. Гуляло весело, з піснями і танцями. Музики надривали струни, від завзятих танців двигтіла земля, від голосних співанок пересихало в горлі. Якось несміливо, ніби нехотячи , підкрадався ранок, а з ним і час зав’язувати хустку і ставати молодицею. Ой, як не хочеться прощатися з дівоцтвом! Але свекруха вправною рукою молодичить невістку і всі з захопленням чудуються , яка ж гарна вийшла жіночка!

Непомітно пустіє подвір’я. найзатятіший гуляка завдає бубен музиканту. Майорять на вітрі одинокі весільні стрічки, а молоді зустрічають всій перший спільний ранок. Ранок нового життя.

І нехай воно в них буде довгим і щасливим , насиченим радістю, коханням, добром!

І нехай ідуть вони по ньому, осипані зерном щедрого врожаю, гордо і переможно!

І нехай ще довго по землі  розносяться  голосні звуки українського весілля!