ПРИЙДИ, ТАРАСЕ!

Ми кличемо тебе через віки,

Через століття болю, війн і горя.

Тарасе, батьку сивий наш, прийди,

І, може, нам тоді всміхнеться доля.

На свою Україну подивись,

На зболений народ, що знов бідує.

І тихим словом ти до нас озвись

Таким, що людські душі полікує.

Он твій невольник стогне у ярмі -

Обклали звідусіль його податки.

А пан жирує на чужій біді.

Одному – злидні, іншим-гроші й статки.

А он знедолена іде

Твоя Катруся – вічна туга.

В руках байстря своє несе,

Догнала і її наруга.

Вже не москаль її згубив,

А наш новенький українець

Дівочу долю погубив,

А сина здав у сиротинець.

На панщині пшеницю жне

Вкраїнська жінка - чиясь мати.

І свою бідну спину гне

На наших добрих депутатів.

Щоб сито їм жилось - булось,

Щоб було повно у кишенях,

Щоб легко їм життя далось.

Вже нахапали цілі жмені.

А там лілеї молоді –

Твої , Тарасе, юні мрії.

Втрачають у чужій землі

Всі сподівання і надії.

А мати – наймичка. Дивись,

Який скорботний в неї вигляд.

Замри, хвилино, зупинись,

Заам’ятайте її погляд.

У  нім скорбота вся земна

За тих синів, що за кордоном,

За дочок тих, що їм нема

Роботи тут, у ріднім домі.

За той обкрадений народ,

За той знедолений, забутий.

Нема обіцяних свобод,

В кайдани злиднів він закутий.

Прийди, Тарасе, подивись –

Ми стоїмо перед тобою.

А потім знов полинеш ввись

І, може, нас візьмеш з собою.

                                    РУСЛАНА ШЕВЧУК

                                                ПАМ’ЯТЬ ВІЧНА, А ПОВАГА…

Щороку навесні наступає пора, коли свідома прогресивна українська громада святкує визначну дату – день народження світоча української поезії Тараса Шевченка. Одягаються у вишиванки і співають хвалу людському генію. Він був сином кріпака, а став титаном думки, він був простою людиною, а став лідером мільйонів.

Кожен з нас по-своєму ставиться до його історичної постаті, до його творчого доробку, по-своєму вшановує шевченківські дні: хто навчає дітей перших шевченкових віршів; хто у школах та закладах культури проводить різноманітні поетичні зустрічі, концерти і тематичні вечори; хто бере пензля і малює змалечку знайоме усім обличчя, пише вірші та музику. А хто…

Тільки людина, якій Бог не дав жодного таланту може оскверняти чужий, може глумитися над ним і думати, що це безкарно. Як не прикро усвідомлювати, але є серед нас і такі.

Саме в цих людей піднялась рука на святиню. Бо ж не в них виникла ідея поставити пам’ятник Шевченкові у Бурштині, бо ж не вони ночами сиділи над проектом найкращого пам’ятника в області, і, звісно, не вони були присутніми на відкритті. І не їх серця переповняла гордість, що тепер і в нашому місті є куточок, куди молодята можуть покласти квіти. Натомість вночі, наче злодії, вони прийшли руйнувати, нищити, оскверняти…

А вранці, йдучи на роботу, люди з обуренням спостерігали творіння рук вандалів: на гордому сірому постаменті червоною фарбою, наче кров’ю, написані похабні слова. І не важить, що камінь стерпить все, що того ж дня група людей стерла з пам’ятника поганські розписи, що зараз і сліду їхнього не залишилось. Важливо, які мотиви керують такими людьми, в якому середовищі вони виховуються. А найважливіше – достукатись до серця. Може воно ще не зачерствіло, може це просто прикра помилка, хибний крок, щоб щось комусь довести.

Як завжди , людина сподівається на краще. Надіємося й ми, що наші діти будуть виражати свою особистість не такими діями, а благородними , шляхетними вчинками.

Я давно уже сплю

На Чернечій високій горі.

Крізь часи проростаючи,

Вам «Кобзаря» читаю.

Я не  камінь,

Я в плоті,

Я – вічний шматочок землі…

РУСЛАНА ШЕВЧУК, ОКСАНА ТИРПАК