« Заграница нам поможет!»

 Саме ця фраза незабутнього Остапа Бендера стала сьогодні надзвичайно популярною. Запитаєте чому? Відповідь  проста – гуманітарна допомога, «гуманітарка», «гума», «секонд – хенд». А простіше і буквально – речі з чужого плеча.

       Про прибутковість цього бізнесу не варто навіть і говорити. Товари, які за кордоном вже ніхто не потребує, у нас коштують інколи, як нові.

  Саме поняття «гуманітарна допомога» повинно нести в собі добродійність та безкорисливість. Які ж дільці у вищому апараті встановили ціни, що вже не по кишені багатьом з нас.

     В свідомості відклалось, що такої допомоги потребують країни третього світу, країни, де сталась якась глобальна екологічна катастрофа , природне лихо, країни, де проходять воєнні дії.

    А Україна? Невже наша земля з багатющими родовищами, природними ресурсами, з розумними роботящими людьми стоїть за межею бідності і потребує гуманітарної допомоги. В Україні, де стільки вмілих рук, де безліч можливостей для розвитку, люди змушені обходитись вживаними речами?

               От і порпаємось у купах лахміття та купуємо  поношені кросівки по 100 – 200 грн. за пару. Адже останнім часом ціни стрімко зросли, а чим це пояснити – невідомо.

    Чи не соромно владі за те, що поставила нас у залежність від секонд-хенду?

    Чи не час переглянути соціальну політику і дати всім громадянам України достойну зарплатню та пенсію?

     Чи не пора створити стільки робочих місць, щоб люди працювали на благо рідної землі , а не за кордоном, щоб творили майбутнє для себе і своїх дітей, щоб користувались тільки високосортним-товаром і щоб «заграниця нам не допомагала».