Це небо обіцяє шал,
Земля сповідує любов,
Хитка душа із краю в край
У боротьбу вступає знов.

Вона - язичниця й гріхи
Свої кидає на вівтар!
Вона свята і жде з небес
Прощення, як безцінний дар.

Хто скаже як, за що й чому
Таке свавілля їй дано,
Що знаючи свою вину,
Вона кохає все одно?

На крилах в небо!!! І згори
Вже каменем летить униз.
Потім затихне до пори,
Але хтось крикнув: "Гей, борись!!!"

І знов швидкий, стрімкий політ,
Щоб навіть вітер не догнав
І щоб через десятки літ
Цю душу-птаху світ згадав.