І БУВ ДЕНЬ…

Небувала краса осявала світи,

Коли утворилась Земля.

В неосяжному просторі самоти

Прокинулось перше життя.

А за ним і людина прийшла у цей світ,

Щоб творити і множить добро,

Щоб на довгі, немислимі тисячі літ

В серця висіять правди зерно.

«Не убий, не вкради, не згріши за життя,

Не радій над чужою бідою,

Щоб не було даремним все твоє буття

І щоб доля не стала пустою.

Ти ж ЛЮДИНА –прекрасне творіння земне,

Ти покликана Богу служити,

Аби серце гаряче і осяйне

На небесний вівтар положити.

Ти служитель добра, ти носій теплоти,

Ти надію і віру даруєш.

Ти повинна із світлом до інших іти,

Тоді голос пророчий почуєш.

І ти мусиш донести його до сердець,

Хоч так іноді важко буває.

А тоді усміхнеться до тебе творець

І всі труднощі ти подолаєш.

І БУВ ДЕНЬ…