Як приємно у вільний час зручно
вмоститись на дивані і , попиваючи улюблену каву, читати цікаву книгу. Зараз
важко повірити , що ця поліграфічна продукціяще недавно належала до розряду дефіцитних товарів. У наш час вже нікого
не здивуєш блискучими глянцевими журналами, яскравими палітурками,
різнокольоровими канцтоварами. Але так було не завжди.
У містечку Бурштин ємагазин, який ніколи не міняв свого профілю.
Це наша книгарня. І вже багато років поспіль працюють тут Кучма Стефанія
Степанівна та Каблуцька Зоя Генадіївна..Потрапивши раз у царство книги вони не зрадили цієї справи і дотепер. Це
стало сенсом їхнього життя.
- Як усе починалось?
- «Відкриття
книгарні у Бурштині припало на 1966 рік. Цього року нам - сорок. Це був
невеличкий кіоск-вагончик біля гуртожитку на вулиці Будівельників. Згодом
магазин «переселився»у муроване
приміщення. Спочатку книгарня належала Івано – Франківському книготоргу.
Працювали по інерції, за графіком. Привезли товар - продали. Замовлення робили
по тематичних каталогах, згідно яких формувався книжковий фонд. Необхідною
умовою було виконання плану.
- Якими були тодішні читачі?
-«Треба віддати
належне тим рокам, адже тоді багато
читали. Пригадуються постійні черги в день поступлення новинок, в яких люди
обмінювались думками щодо прочитаних книг, сперечалися.
Багато було
такого, що зараз згадуємо з посмішкою. Один час стало модно купувати книжки із
гарними обкладинками та й ще під колір стін чи меблів. Такі люди заставляли
книжкові полиці творами політдіячів, адже вони були об’ємними і з гарними палітурками.
-Як ви
вижили у важкий, так званий, «перехідний період»?
-«У 1991 році ми
відокремились і створили мале підприємство. Почали працювати самі. Досвіду
керівника і постачальника одночасно у нас не було. «Університети» проходили
поступово. Книгарня працювала.
Та ось настали часи, коли людям перестали
вчасно виплачувати зарплатню. Наші послуги стали недоступними і непотрібними.
Було страшно. В нас опускалися руки. Щоб врятувати магазин ми ішли на все:
здавали площу в оренду, відкривали відділи з іншою групою товарів. Та це не
допомогло. За борги перед постачальниками ми змушені були продати половину
приміщення. Виручені гроші вклали у книги і канцтовари. Поступово покупці стали
повертатися до нас. Цікаво, що цими читачами були діти, яким батьки купували
дитячу літературу, розмальовки та й попри те якусь книжку для себе.
-Як
вам працюється сьогодні?
-«Зараз книгарня працює на повну потужність. Зробили ремонт, закупили нове
обладнання. Працюємо, як безпосередньо з видавцями, так і з оптовими базами.
Вивчаємо попит читачів. Приємно, коли людина дякує за придбану книгу. Новим для
нас було запровадження на прохання читачів прокату книг. В даний час у нас уже
біля 500 чоловік , які скористалися цією послугою. Беремо підручники на
комісію, таким чином, значна частина малозабезпечених сімей має можливість
придбати усе необхідне за значно нижчими цінами. Співпрацюємо з молодіжним
центром. Не залишаємось осторонь , коли необхідна допомога школам – інтернатам.
-Що
плануєте на майбутнє?
-«Маємо задум відкрити кіоски із канцтоварами в учбових закладах. Хочемо
домовитись з керівництвом БуТЕС про створення книгарні на території станції. А
взагалі – щоб кожна людина, яка до нас завітає, була задоволена нашими
послугами.