То був далекий сон. Сон , навіяний туманними травневими ранками, тихим шепотінням хвилі і незрівнянно дорогою, до щему рідною материною піснею.

Саме тоді в душі зародилась велика любов, яку він переможно несе крізь усе життя, яку він плекає, мов рідну дитину, яка наповнила по-вінця його серце. Що це за любов? Це його вічна незрадлива подруга – Музика! А хто ж він, цей загадковий таємничий маестро?

Такими словами розпочався творчий вечір з нагоди 50-ліття та презентації пісенної збірки «Усе життя шукаю пісню» бурштинського композитора Ігоря Іванціва.

Зал Палацу культури «Прометей» не вміщав всіх бажаючих. І це не дивно, бо такі концерти є захоплюючим видовищем для глядачів.

Програма розпочалась з дитячого відділу , де юні вихованці Ігоря Михайловича дарували людям світлі, веселі пісні, зачаровували своєю щирістю та безпосередністю. Не раз навертались сльози на очі наставнику, коли маленькі співаки від серця вітали його найкращими побажаннями.

В народі кажуть, що людину можна розпізнати по ставленні до дитини. Можна навчити дитину правильному вокалу, техніці співу, гри на музичному інструменті, але при цьому дуже важливо не покалічити дитяче серденько, не поламати душу, не зробити з неї робота-виконавця, а вкласти в неї одвічні людські цінності – любов, доброту, надію і віру.

І не кожному вчителеві це вдається.

Але коли до тебе потягнулись дитячі серця, коли розцвіли усмішками лиця, коли оченята засвітились любов’ю, що ж, тоді настає момент істини. А істина в тому, що Ігор не тільки прекрасний композитор, а й педагог. Бо інакше не називали б його діти поза очі «наш вусатий нянь». От і розкрився маленький дитячий секрет. Для свого вусатого няня співали в неділю всі його юні вихованці – Оленка Малькут , Катруся Гладій, Юля Рубашна, Аліна Чабан, Марічка Котовська та Павлик Данилів. Добре відому всім «Колискову» на слова Володимира Наконечного заспівала Нуся Ворончак, А веселу пісню«Танець на росі», слова до якої написав Петро Нарівний і соло на трубі виконала Ірина Дидик. Вітав Ігоря і квартет трубачів під керівництвом Степана Сватика.

 І недаремно фінальна пісня дитячого відділу називається «Сонечко». Бо ці дітки, як теплі яскраві промінчики сонця зігрівають  душу, веселять  серце, освітлюють  життя  Учителя.

Ось мить одна – і перший крок

На цю священну рідну сцену.

Сплітаються слова в вінок

І швидше кров біжить по венах.

Я тут живу і тут творю,

Я тут ненавиджу й кохаю,

Я тут грішу і тут молюсь

Й винагороди не чекаю.

І знов стою на сцені я,

І пісня знов летить до неба,

І мрія сповнилась моя,

І щастя більшого не треба.

В цих слова полягає своєрідна істина. Істина життєвого шляху митця. Митця з великої літери.

І зовсім невипадково прийшло до Ігоря  в неділю так багато гостей. І зовсім невипадково  в залі  було так багато квітів.  Бо всі друзі і шанувальники хотіли привітати ювіляра.  З вітальними словами , квітами і подарунками прийшли до Ігоря Михайловича голова районної райдержадміністрації Василь Крук та його заступник Ірина Чернега, міський голова Бурштина Ярослав Громко та його заступник Любов Іванків, директор Бурштинської ТЕС Мирон Романів, завідувач відділом культури РДАЇ Марія Іваськів, депутат районної ради Петро Курляк.

Невпинно йде, струмить наше життя . Особливо це помітно, коли виростає людина. Ще пам’ятаються маленькі ясноокі дівчатка та хлопчики, які робили свої перші, несміливі кроки на сцені. Але позаду стояв Вчитель. Вони відчувала його тепло, його любов і доброту. Вчитель ліпив із них зірочок, як Пігмаліон ліпив свою Галатею, обережними рухами, немов умілий ювелір, огранював ,Богом даний, талант. І тепер вони несуть в собі іскру його душі, теплоту його серця, доброту його очей і діляться нею з нами.

А Вчитель, як і багато років поспіль, так само стоїть за кулісами, хвилюється і переживає. І тільки на скронях більше сивини, в очах більше смутку, а в серці – більше любові.

Своїм натхненним , прекрасним співом  тішила всіх присутніх учениця Ігоря Іванціва, наша гордість і слава, лауреат і переможець багатьох Всеукраїнських пісенних конкурсів і фестивалів , улюблениця бурштинської публіки Оксана Романюк.

Приїхав на золотий ювілей і молодий , талановитий співак з міста Лева, учасник проекту «Шанс» Василь Левицький, який сказав , що має за честь виконувати пісні Ігоря Іванціва.

Всім сподобалась молода виконавиця з Івано-Франківська, яка вже полюбилась бурштинцям –Галина Баранкевич.

В народі кажуть, що чоловіча дружба – це поняття совісті, честі та солідарності. Вже давно звела доля двох людей, довго випробовувала на стійкість, підкидала різні життєві ситуації. Але дружба перемогла всі непорозуміння і тільки зміцніла. Багато пісень Ігоря Іванціва співав Ігор Дмитришин, його давній, вірний друг та побратим.

Щемило серце від прозорої печалі, коли ювіляра вітав син Тарас.

Приємним сюрпризом для аудиторії став виступ хорошого друга ювіляра , відомого в нашому краї виконавця, « гуцула – хулігана» , як назвав його Ігор, Василя Мельниковича.

Ціла плеяда молодих співаків , вихованих Ігорем Іванцівим , прийшла до свого вчителя. Прийшла з хвилюванням в серці, з радістю в душі , із прозорою сльозою в очах. І  надзвичайно приємно було бачити на сцені  улюбленицю української молоді Міку Ньютон.

Завершував концерт співак, якого добре знає українська аудиторія, та й не тільки. А був час, коли кожне слово наставника сприймалося з великою увагою і трепетом, коли дослуховувався до кожної поради і старанно виконував всі вказівки. Зате тепер впевнено крокує по  сцені володар багатьох премій різноманітних естрадних конкурсів та фестивалів, переконливо несе  глядачам своє мистецтво, незмінно чарує своїм співом жіночі серця. Свого колишнього наставника вітав  наш земляк Віктор Грін.

За споминів серпанком – дні дитячі,

І тисячі стежок в такий широкий світ…

І крутяться думки, поривчасті, гарячі,

І світиться душа, немов вишневий цвіт.

То – воля молода! Відродження. Обнова.

Свобода творення, світогляду і слова…

І ноти у руках – розкутий птах.

Буяють крила мрій і творчої уяви…

Вінчайтеся ,пісні, ореолом слави, -

Анданте, форте, піаніссімо і престо, -

Снаги у душу вам, маестро.

РУСЛАНА ШЕВЧУК, ОКСАНА ТИРПАК