Пам’ять людська – невичерпна скарбниця, яка містить  спогади про свій родовід, про історію рідного краю, про знаменні події та дати. І щоб не стерлась вона через роки з свідомості нащадків, люди створюють святилища, де бережно плекають надбання предків.

            В кожному місті є такий осередок. От і Бурштин не є вийнятком.

 Цікаво було відвідати музей народознавства, який діє в Бурштинській ЗОШ 1-111 ступенів №3 з 1992 року. Керує ним Ганна Петрівна Хованець, з якою ми і поспілкувались.

        «Музей налічує 248 експонатів. Це приміщення стало центром всієї виховної роботи. У нас працює рада музею, а старшокласники  Хомицький Олександр, Масляк Іванна та Макар Оксана проводять екскурсії для учнів молодших класів. Мета нашої діяльності – розвивати і зміцнювати повагу до звичаїв і традицій рідного народу, які є духовним джерелом виховання молодого покоління. Віддаючи шану минулому, беремо все найкраще в наше сьогодення: рідну пісню, жарти, оповідки, приказки та прислів’я, загадки.

       Часто проводимо різноманітні заходи: вечорниці, українські посиденьки, родинні забави, галицьке весілля. Тішить те , що ці фольклорні свята традиційно проводяться спільно з батьками. Саме на таких міроприємствах  кожна дитина проявляє себе з кращого боку, розвивається в національному дусі,  значить не дає загинути українській культурі. Відвідавши наш музей учні дізнаються про реліквії роду: оселю, скриню, образи, вишиті сорочки та рушники – усе це символи-обереги.» 

         В історії нашого краю було багато трагічних сторінок. Одна з них – боротьба воїнів УПА за незалежність України. Щоб ці події не пішли у забуття  у 1998 році  братство УПА та товариство політв’язнів  запропонували створити музей визвольних змагань Української Повстанської Армії в Галицькому районі. Цю ініціативу підтримала сесія районної ради, а Бурштинська ТЕС виділила приміщення в Палаці культури «Прометей».

    Директор музею Микола Максимович Яцків та оберіга ч фонду  Роман          Німий люб’язно погодились поділитись з нами інформацією:

    « В нашій області це третій музей такого профілю.  В  задум організаторів входило відродити пам’ять про тих людей нашого району, які загинули під час визвольної боротьби 1940 -1950 років. Вони були відомі тільки під псевдонімами, тому ми хотіли донести людям  справжні імена героїв.

І нам це вдалося – ми відновили 1560 імен. Другим завданням було показати важку боротьбу галичан в лавах повстанчої армії. В нас є макети криївок, розташованих у звичайних сільських хатах, де люди, часто ризикуючи своїм життям, переховували вояків; безліч фотографій загиблих, які нам надавали їхні родичі, друзі та близькі; портрети старшин та провідників армії; карта бойових дій УПА на теренах Галицького району, де густо позначені місця боїв. Проймають душу трагічні матеріали про перепоховання  наших воїнів у Більшівцях, Бурштині, Галичі.

   При музеї створена постійнодіюча пересувна виставка «Забуттю не підлягає», яка налічує 54 стенди.             

     Самотужки важко справлятись із проблемами. Утримувати музей на належному рівні допомагають райдержадміністрація, міська рада, комунальні послуги оплачує Бурштинська ТЕС.

Правда, теперішнього приміщення нам вже не вистачає, багато експонатів зберігаються в фонді.

         Дуже тішить те, що серед відвідувачів переважає  молодь. В книзі відгуків залишили схвальні записи люди з різних куточків України.»

             Багатою експозицією  здивував державний історико-етнографічний музей  «Берегиня»,                            що розташований в Бурштинському енергетичному коледжі. Зустріли нас милі та привітні люди – директор музею Тамара Григорівна Гусар, та завідувачка фондом – Лисенко Богдана Анатоліївна.

Цікаво розпочала розмову Тамара Григорівна:

            «Все життя  я пропрацювала викладачем літератури. І коли вивчали «Кайдашеву сім’ю» - діти запитували, що таке мотовило, за яке билися Кайдашиха і Мотря. І в 1987 році під час уроку в мене промайнула думка: «А чому б не знайти те мотовило?..» Я запропонувала вихованцям  відшукати в дідівських оселях старовинні речі. І першим нашим експонатом стала вишивана сорочка, яку привіз один із студентів. Усі наступні роки  фонд поповнювався завдяки  учням, викладачам та людям , яким не байдужа історія нашого побуту.

          В 2000 році нас відвідала комісія науково-методичного центру культури Прикарпаття  на чолі з Ярославом Миколайовичем Поташником  і музей набув статусу державного. Та допомоги від держави ми не відчули і по цей день. Тільки завдяки ентузіазму працівників та студентів ви можете бачити таку велику експозицію. Багато зусиль та праці для створення інтер’єру і оформлення виставочних стендів доклав Я.М. Поташник.

       Експонати розміщені по розділах: «Чую ваш голос, простий і ласкавий, предки безсмертні» . Тут зібрані матеріали археологічних розкопок  Опілля. Більшість експонатів сюди передав Володимир Данилович Баран, відомий археолог, наш  земляк, лауреат державних премій. Наступний розділ – «Згорточок старого полотна», де представлене українське вишиття: сорочки , рушники, серветки, запаски, простирадла, скатертини. Мріємо випустити книгу «Опільська вишивка», на яку , на жаль, немає коштів.  Продовжує виставку макет опільського житла з різноманітними предметами побуту. А в розділі «Хоч тілом відійшли – їх дух живе між нами» ми бачимо історію України, починаючи  від татарських набігів і до сьогодення. Всі етапи цього трагічного шляху втілені в експонатах: рушничку з татарським узором, в серветці , вишитій в тюремних застінках, в патрихілі від одягу священника, яка пам’ятає не одну службу Божу, відправлену жінкою- в’язнем у Сибірі. Маємо декілька речей з будинку пана Яблуновського, маєток якого був розташований у старій частині  міста. Також тут представлені речі почесних членів Бурштинської організації «Просвіта». Є в нас і невеличкий церковний куточок з старовинними образами, книгами, писанками.

             Організовуємо тематичні виставки, присвячені творчості Лесі Українки, Тараса Шевченка, готуємо експозицію до 150- річчя з дня народження Івана Франка.»

             То ж нехай не заростає стежина до пізнання  народного мистецтва, не згасає бажання збирати розсипані перли народної  мудрості, не висихає криниця народної пам’яті.

                                                            Оксана Тирпак, Руслана Шевчук.