ЗОРЯ «ПОЛИН»  

Зоря «Полин»! Яка вона гірка!

Гірка для матерів і для дітей.

Простягнута скривавлена рука

До материнських зболених грудей.

І неможливо слухати той крик,

Що з уст дитячих вирвався із болем:

«Чому для мене світ безслідно зник,

Чому була такою злою доля?»

За чий огріх платить дитя життям?

За чию тупість плачуть матері?

Чом щастя відійшло у небуття

І тільки горе оселилось в тій землі?..

Чому святкуємо страшний ми ювілей,

Коли кричати треба на всі груди?

Чорнобиль поламав життя дітей,

А скільки доль людських іще погубить?!

Невпинно йде, струмить наше життя,

Когось рятує, а когось калічить…

І дивиться з журбою на дитя

«Марія з полином» в кінці сторіччя.

                                                    Руслана Шевчук.

           В історії кожного народу є трагічні моменти, які болем віддають у серцях наступних поколінь. Багатостраждальна українська нація пережила не одне лихоліття, яке їй судилось долею. Така була воля Господа. Але як пояснити дітям, що люди самі, своїм розумом, своїми руками створили лихо на ймення Чорнобиль?

            Все менше і менше залишається живих свідків страшної катастрофи. Здавалося б, що уряд повинен дбати про людей, які героїчно кинулись в саме пекло, аби врятувати землю від невидимого ворога – «мирного атому». Та очевидці свідчать про протилежне.

             Коловорот подій затягнув у свій вир багатьох бурштинів. Серед них  - Остафійчук Леонід Олексійович, який був ліквідатором наслідків аварії на Чорнобильській АЕС з 27 вересня по 29 грудня 1986 року. «Пригадую страшну пустку і моторошну тишу, якою зустрічали нас покинуті оселі. Від цього ще більше хотілось допомогти обпаленій землі відродитись. Мене відправили в район села Страхолісся на будівництво Зеленого Мису – селища для ліквідаторів лиха. А з 20 вересня 1988 року по 20 травня 1989 року я працював пожежником. Горіли поля, будинки, ліси…»

               Ігора Івановича Даніва ми застали просто на робочому місці.  У ті нелегкі для народу дні він був зачислений до Івано-Франківського пожежного батальйону. «Колоною  автобусів з Калуша нас відправили у Чорнобиль. Я перебував там 45 днів. Дуже важке враження справив на мене вигляд напівзруйнованої станції. Ми працювали саме на її території, гасили пожежі. Було важко і незвично. На той час люди вже були евакуйовані, в чорнобильській зоні залишались тільки ліквідатори…

                 На наше запитання про турботу та пільги для ліквідаторів Ігор Іванович відповів з долею сарказму: « Толку з того , що я був в самому осередку аварії. Отримав третю категорію, та й то, дякуючи владі, пільги для неї відмінили. Раз на рік, в день страшних роковин, преміює тільки рідна пожежна частина.»

                   Приємно було спілкуватися із головою районної спілки чорнобильців Марією Михайлівною Рудик. На долю цієї мужньою жінки випало нелегке випробування. З 11 по 27 вересня 1986 року вона працювала в їдальні №7 ЧРЕБ (п’ятикілометрова зона) завідувачкою виробництвом, яка обслуговувала три тисячі ліквідаторів. Робочий день розпочинався о 4-ій годині ранку і тривав до пізньої ночі.

                     «Ми знали, що повинні виконати свій обов’язок, тому не було ніяких нарікань та скарг. Люди працювали добросовісно та старанно. Сьогодні наша спілка налічує 508 чоловік, на лікування та оздоровлення яких держава виділяє обмаль коштів. Тому 29 квітня 2006 року буде проведено пікетування Кабміну. Вимоги одні: пристойне фінансування елементарних потреб ліквідаторів аварії.»

                  Всі учасники нашої розповіді із гіркотою говорять про те, що увагу  та піклування від держави відчувають тільки у чергову річницю аварії на ЧАЕС. Для декого пам’ять про ті дні ще досі ятрить незарубцьовані рани, тому вони відмовляються від спілкування, не бажаючи згадувати трагізм подій та байдужість влади. Уряд відмінив пільги для ліквідаторів аварії 3-ї та 4-ї категорії. Усі ці люди залишились зі своїми проблемами наодинці.

                  Ще довго нам чекати справедливості, ще довго нам сподіватись на милосердя, ще довго нам світитиме «полинова зоря» ?..

                                                                                  Руслана Шевчук, Оксана Тирпак.