А доля мене врешті береже -
солому стелить, коли можу впасти,
Дбайливо підставля своє плече,
коли вже край, то не дає пропасти.

А доля мне врешті береже -
Багато взявши, повертає знову,
Сторицею відплачує за те,
що я прийшла до Бога на розмову.

А доля все ж до мене не лиха -
дарує силу в несміливу душу,
Бо я не зарікаюсь від гріха,
хоч знаю. що спокутувати мушу.

Бо доля врешті знає, де й коли
мені спіткнутись, або вверх злетіти,
Як розв'язати всі тугі вузли.
Де проклинати, а коли - молити.